Хто шукатиме зниклих безвісти?

Хто шукатиме зниклих безвісти?

Комісія при Уряді, на яку покладали цю функцію, за два роки так і не запрацювала

За даними Міжнародного Комітету Червоного Хреста, щонайменше 1500 осіб зникло безвісти під час збройного конфлікту на Сході України. Це люди, доля яких наразі невідома. Ми не знаємо, чи живі вони, де перебувають, чи добровільно не повертаються додому, або ж їх утримують в місцях несвободи на окупованих територіях. Їхні рідні живуть надією на повернення близьких, але час йде і з кожним роком надія стає все більш примарною.

Пошук людей, які зникли безвісти в зоні збройного конфлікту – це непроста справа. Тут немає усталених “цивільних” процедур розшуку, панує посилена небезпека і ті, хто розшукують зниклого, самі за несприятливих обставин можуть раптово щезнути. Особливо коли мова йде про розшук людини на окупованих територіях, де не діють офіційні органи влади України і де ризики раптово зникнути вкрай високі.

Втім, труднощі розшуку не означають його неможливість. Просто побудувати таку систему більш складно, це потребує часу та зусиль низки компетентних установ, а головне – їх чіткої взаємодії та координації. Саме для цього ще в 2018 році ухвалили закон “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти”. Він передбачає створення при Кабміні спеціального координаційного органу – Комісії з питань зниклих безвісти за особливих обставин, функціонування Єдиного реєстру цих осіб. Крім того, Закон передбачає надання соціальної допомоги членам родин зниклих безвісти, зокрема, тим, які знаходилися на утриманні зниклого.

Ключовим елементом Закону є Комісія, до якої повинні увійти представники СБУ, Міноборони, Верховної Ради, Нацполіції, прокуратури, громадських організацій та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Подібні комісії були створені і функціонували в Колумбії, Хорватії, Сербії. Комісія має координувати діяльність різних державних установ щодо розшуку осіб, зниклих безвісти, а також недержавних організацій (зокрема, тих, які представляють інтереси родичів осіб, зниклих безвісти), надавати рекомендації органам держаної влади щодо виконання міжнародних зобов’язань України, а також забезпечувати ведення Єдиного реєстру.

Але пройшло вже два роки, а Комісія досі не запрацювала. Хоча, наприклад, Комітет з питань прав людини Верховної Ради 8-го та 9-го скликань справно делегував туди своїх представників. Також з цього приводу було багато звернень та запитів народних депутатів, представників правозахисної спільноти, але все даремно. Проте Комісія не створена, а відтак немає і єдиного Реєстру осіб, які зникли за особливих обставин.

Таким чином, Україна досі не виконала свої міжнародні зобов’язання та не продемонструвала повагу до власного законодавства. А головне – не проявила співчуття до людей, чиї родичі зникли безвісти. Їхній пошук досі відбувається безсистемно та неефективно.

Змінити ситуацію можливо. Необхідно невідкладно запустити роботу Комісії, призначивши її оновлений склад. Звичайно, робота цієї структури на базі Секретаріату Кабміну не є найбільш оптимальним рішенням, як показала практика, але ми мусимо робити зараз все можливе, щоб Комісія почала працювати. В подальшому можна говорити і про внесення змін в Закон “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти”, бо за два роки з моменту його ухвалення нормативна база, практика, структура Уряду змінилися.

Запуск Комісії дасть старт впорядкованому злагодженому процесу розшуку людей, які зникли безвісти за особливих обставин. Це потрібно не лише їхнім рідним та близьким, але кожному з нас, це потрібно Україні, якщо вона претендує на статус країни, що дійсно турбується про своїх громадян.

Залишити відгук